Вкотре у Львові під егідою Львівського фахового коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша проходить багатий своєю історією Всеукраїнський конкурс рисунку імені Тараса Драгана «Енергія хисту». У 2013 році він був започаткований як регіональний, а згодом здобув статус всеукраїнського. Молоді й талановиті студенти з різних мистецьких закладів освіти України щороку збираються за мольбертами, щоб продемонструвати свій творчий дух і вибухнути власною енергією хисту, показати свої художні вміння на папері через навіяну легкість думок і осяяння ідей та проникнути вихором натхнення у простір буденності, спалахуючи світло-тіньовим зблиском мистецтва в усіх його проявах.
«Енергія хисту» ввібрала в себе все — від бажання творити, яке до певного часу нуртує всередині поцілованих Богом, до пластичності технік, що, мов вода, наповнює народжені в уяві митця форми, надаючи їм різних конфігурацій. «Енергія хисту» пульсує в мить народження ідеї й вивергається назовні витонченими лініями, виразними штрихами, монохромними емоціями в момент дозрівання фантазії. Конкурс «Енергія хисту» об’єднує обдарованих студентів у трьох основних номінаціях: «Портрет», «Рисунок оголеної фігури» та «Творчий натюрморт».
Цього року у престижному конкурсі рисунку в номінації «Творчий натюрморт» взяли участь і перемогли: студентка другого курсу кафедри графіки та мистецтва книги Львівської політехніки Оксана Лущ — вона посіла перше місце, — та студентка першого курсу цієї ж кафедри Діана Байовська, яка посіла третє місце. Їхня перемога в конкурсі демонструє високий рівень фахової підготовки студентів кафедри графіки та мистецтва книги Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету «Львівська політехніка».
Оксана Лущ і Діана Байовська не схожі характерами, відрізняються вдачею й темпераментом, дивляться на світ під власним кутом зору, мають різні захоплення, але обидві поклоняються Мистецтву і ним надихаються. Оксана в дитинстві не належала до кола «художників», творчий дух яких видихається в міру дорослішання. Каже, що хисту не мала, й особливого бажання малювати в неї теж не виникало — хіба що коней зображала із задоволенням, бо вони їй дуже подобалися, — захоплюється ними дотепер. Перші творчі спроби зробила у восьмому класі, і не тому, що пробудився талант, а радше через те, що почала задумуватися над вибором майбутньої професії. Доклала чимало зусиль, щоб навчитися проявляти свій внутрішній стан на папері. Праця і бажання вступити до Української академії друкарства зробили своє. І як нагороду за наполегливість дівчина досягла результату й знайшла свій власний, унікальний стиль творчого вираження. Після закінчення дев’ятого класу вступила до коледжу при Українській академії друкарства.
— Наприкінці другого року навчання, — розповідає Оксана, — я вже знала, чого хочу, і цілеспрямовано до цього йшла. Мене захоплювала в старших класах і досі захоплює графіка. Бачу себе в цьому напрямі, відчуваю це й прагну надалі творчо розвиватися.
Нині Оксана навчається на другому курсі Інституту поліграфії та медійних технологій Львівської політехніки. З цікавістю вивчає дисципліну реставрація книги і розглядає можливість у майбутньому працювати за цим фахом. Але остаточно ще не визначилася. Наразі стоїть перед дилемою, позаяк не відкидає й перспективи ілюстраторки книг і робить у цьому напрямі перші спроби. Зараз Оксана предметно вивчає конструювання оформлення видань і працює над оздобленням книжки про львівського композитора Івана-Богдана Весоловського.
У Діани все було по-іншому. Ще з раннього дитинства вона мала пристрасть до олівців. Коли випадково — чи ні — вони опинялися в її руці, то аж тремтіла, аби якнайскоріше торкнутися ними паперу. Малювала якісь химери, тільки їй зрозумілі чи, може, й незрозумілі, накладаючи хаотично одну на одну нерівні лінії, доки не замальовувала аркуша до дірок. Своїх персонажів того часу Діана не пам’ятає, але каже, що мама, очевидно, у цьому безладі ліній щось розгледіла або й просто вифантазувала для себе, бо милувалася її витворами і жодного разу не протидіяла цьому захопленню. Навпаки, тішилася Діаниними «абстракціями», а пізніше всіляко сприяла її творчому розвитку: заохочувала до участі в художніх «майстерках», водила на гуртки з малювання, а коли переконалася, що здібності до малювання в дитини таки є, стала спрямовувати «енергію хисту» в потрібне русло.
— Блукаючи з дитинства стежками своїх захоплень, які щоразу приводили мене в оточення творчих дітей, — розповідає Діана, — у дев’ятому класі я пішла на дворічні курси рисунку. Там здобула чимало знань, засвоїла базові елементи цього жанру і твердо вирішила: якщо не вступлю до Української академії друкарства — нині Інститут поліграфії та медійних технологій Львівської політехніки, то спробую скористатися своїм шансом і вступити до Національної академії мистецтв у Львові. Доля розпорядилася так, що я вступила до Інституту поліграфії. Тут, на кафедрі графіки та мистецтва книги я набуваю нових навичок і знань. Зараз я на першому курсі — вивчаю базові предмети: рисунок, живопис, основи композиції, історію мистецтв. Для мене це цікавий досвід. У майбутньому хотіла б ілюструвати книги. Чи не перегорю цим бажанням — не знаю. Наразі намагаюся краще зрозуміти свої прагнення.
— А як ви потрапили на конкурс «Енергія хисту»?
Оксана Лущ: — Дуже просто. Попри відсутність хисту, я непогано малюю. І, мабуть, тому викладач Борис Гаврилюк, який читає на курсі рисунок, запропонував мені взяти участь у конкурсі, а я погодилася й несподівано перемогла.
Діана Байовська: — Я натхненно працювала в жанрі рисунку. Борис Анатолійович, який вів у нас цей предмет, запропонував мені взяти участь у конкурсі «Енергія хисту». Я вдячна йому за підтримку й допомогу. У номінаціях «Оголена фігура» та «Портрет» змагалися ще кілька студентів нашої кафедри.
— Участь у конкурсі й перемога в ньому якось вплинули на вашу подальшу творчість?
Оксана Лущ: — Перемога надихнула мене на інші роботи. Додала наснаги до праці і тримає у творчому тонусі.
Діана Байовська: — Це був цікавий досвід, який допоміг оцінити свої можливості, ознайомитися з новими техніками, які використовують інші конкурсанти. Участь у творчих змаганнях дала мені новий стимул до праці й підштовхнула до вдосконалення та розвитку.
— У якому форматі відбувався конкурс? Учасники творчого змагання представляли готові роботи зі свого доробку чи працювали у межах наданого часу в аудиторії?
Діана Байовська: — Конкурс проходив у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Після реєстрації ми отримали папір для роботи — інші художні матеріали принесли із собою, розділилися на групи відповідно до тематики, а далі шість академічних годин натхненно інтерпретували натюрморт. По колу були розставлені мольберти, а в центрі — композиція з кількох хаотично розміщених фігур. Суть завдання полягала в тому, щоб творчо, кожен через своє бачення, розкрив образ натюрморту. Роботу можна було виконувати двома техніками — графічно (туш-перо, лінери) або ж лінійно-конструктивно (олівцями). Я застосовувала в роботі олівці. Оксана працювала в техніці туш-перо. Через три з половиною години оголосили результати конкурсу. У списку переможців були й наші з Оксаною прізвища.
— Перед початком конкурсу хвилювалися?
Діана Байовська: — Ду-у-у-же.
— Хотілося перемогти?
Оксана Лущ: — Звичайно. Але це було так несподівано!
— До конкурсу готувалися?
Діана Байовська: — Так, дещо прихопила із засвоєних на початковому курсі знань. Першим завданням в інституті був натюрморт із геометричних фігур. Його можна було вирішити лінійно-конструктивно або тонально, а був ще третій варіант, доповнювальний — архітектоніка. Я вибрала лінійно-конструктивний із мінімальним використанням тону й архітектоніку. Зробила багато ескізів, різних варіацій натюрморту. Викладач схвалив мою техніку. І я використала її у «Творчому натюрморті», беручи участь у конкурсі рисунку. Це була моя «фішка».
— Пам’ятаєте свій перший малюнок?
Діана Байовська: — «Абстракцій» своїх не пам’ятаю — мені ж було тоді заледве три роки. У початкових класах я обожнювала дивитися мультфільми: «Чіп і Дейл», «Качині історії», про коней-єдинорогів та багато інших. Проживала з героями їхні історії, а коли фільм закінчувався, я не прощалася з персонажами, а за допомогою олівців або фломастерів незграбно переносила їх з телевізора на папір. То було так цікаво...
— Чому ви обрали саме Інститут поліграфії та медійних технологій?
Діана Байовська: — Я завжди захоплювалася мистецтвом і мріяла пов’язати з ним своє життя не тільки як із хобі, а й глибше — на професійному рівні. Хотілося створювати ілюстровані історії до видань. Інститут поліграфії дає таку можливість.
Оксана Лущ: — Я люблю читати і сприймаю книжку цілісно — як через її смислове наповнення, так і через зовнішнє та внутрішнє оформлення. Тому я завжди хотіла бути дотичною до процесу створення книги. Мені вдається через графічне мистецтво ліній найповніше передавати свої внутрішні емоції та бачення світу, який сприймаю через власні «окуляри».
— Як у вас народжуються теми? Звідки вони йдуть?
Оксана Лущ: — Від викладача або ж — із голови. Я серйозно. Викладач під час занять озвучує тему, ми робимо ескізи, пізніше їх затверджуємо і працюємо. У роботах вільної тематики ідеї йдуть зсередини, і ти передаєш те, що в тобі живе, що тебе хвилює. Коли на мультимедійній технології запропонували вільний сюжет, я обрала тему «Розрив». Це про втрати у взаєминах між людьми. Вміння відпустити особисті переживання, надати їм форми й глянути з іншого ракурсу допомагає зцілитись і триматися на плаву.
Діана Байовська: — На першому курсі, оскільки ми тільки вивчаємо основні моменти творчості, викладачі ставлять нам конкретні завдання, і ми їх виконуємо, оформляючи і трактуючи на свій розсуд. Та коли хочеться малювати для душі, ідеї беруться зазвичай під час прогулянок вуличками міста. А найчастіше теми мені «піддиктовує» музика. Свої внутрішні емоції викидаю через звуки й відтворюю на папері.
— Отже, уява продукує ідеї швидше, ніж рука встигає взяти олівець?
Оксана Лущ: — Якось так. У такі моменти внутрішні імпульси спрацьовують скоріше і виштовхують сформований світоглядом внутрішній світ людини назовні.
— Яку зі своїх робіт вважаєте найуспішнішою?
Оксана Лущ: — Нещодавно на занятті з композиції нам задали тему «Інтер’єр і екстер’єр». У мене досить вдало вийшла інтер’єрна робота. Мені вона подобається. Виконана графічно з усіма текстурами й фактурами.
Діана Байовська: — На занятті з основ композиції стояло кілька завдань, які були пов’язані між собою: спершу потрібно було створити композицію з трьох фігур, потім з дев’яти, далі ці деталі перевести у фактуру і на її основі створити архітектурну композицію. Центром композиції я вирішила зробити Львівський оперний театр імені Соломії Крушельницької. Після завершення роботи наш викладач, завідувач кафедри графіки та мистецтва книги Сергій Іванов, запропонував зробити офорт із театром — вчора я виконала перший у своєму житті відбиток. Вважаю цю роботу дуже успішною.
— Художник — це професія чи стан душі?
Оксана Лущ: — Це залежить від того, як ти хочеш себе реалізувати. Можна свої творчі здібності використовувати як хобі й поєднувати з основною роботою. Або ж розвиватися професійно і зробити свою роботу стилем життя. Я за баланс — створювати картини душею, але й про кусок хліба не забувати.
Діана Байовська: — Професія художника починається з бажання творити та наполегливої праці. Коли ти досягаєш першої вершини і не втомлюєшся підніматися вище, то кожен наступний крок наближатиме тебе до піку професійності, коли робота переходить у стан душі.
— До яких художніх стилів у своїй творчості схиляєтеся?
Діана Байовська: — Не готова відповісти. Наразі я в пошуках. Загубилася в різноманітті творчості, тому ще себе шукаю.
Оксана Лущ: — Не визначилася. Але буває, що людина все своє життя не знає, чого вона хоче. Я ж тільки на другому курсі і ще не до кінця зрозуміла, в якому стилі працюватиму в перспективі.
— Сюжети для своїх робіт придумуєте самі?
Оксана Лущ: — Спочатку приходить натхнення — хочеться малювати. Ти можеш у той момент над чимось розмірковувати або згадати щось із колись побаченого. Далі вмикається уява — ти починаєш робити ескізи, наповнювати їх змістом, і твої думки проявляються на папері у штрихах, лініях, тонах і відтінках, з часом дедалі виразніше, допоки не набувають певної форми та змісту.
Діана Байовська: — Починаю малювати спонтанно. Так, для себе, для душі й задля творчого вдосконалення. Шукаю персонажів у своїй уяві, беру з власних історій або ж із фільмів, серіалів, книжок.
— Творчі люди зазвичай вирізняються своєю багатогранністю. Чи належите до таких?
Оксана Лущ: — Маю потяг до музичних інструментів. Професійно не вивчала жодного, але деякі пробувала освоювати. Хочу розвиватися не тільки в художньому напрямі. Щоб творити, треба засвоїти багато знань з інших галузей. Передавати емоції та думки у будь-який мистецький спосіб допомагають і знання з філософії, психології, мистецтва взагалі. Щоб цікаво подавати свої думки, треба мати широку базу знань.
Діана Байовська: — Багатогранність — це здатність розширювати межі думки, розглядати явища з різних ракурсів, не зациклюючись на одній перспективі. Це ніби мати кілька лінз для спостереження за світом — кожна з них додає нових відтінків і нюансів. Я прагну до цього.
— Які відомі художники вас надихають?
Оксана Лущ: — Мені подобається творчість Олекси Новаківського, Зоряна Базилевича, Леопольда Левицького, скульптора Іоана Георгія Пінзеля, Олени Кульчицької. Я надихаюся їхньою творчістю. Мені подобається українське мистецтво. На зразках творів українських художників можна вчитися і вчитися. Запозичувати техніки — це добре: допомагає розвиватися, а от копіювати роботи погано.
Діана Байовська: — Люблю твори Вінсента ван Гога, Мікеланджело, Сальвадора Далі, інших відомих художників.
— Яких цілей ви прагнете досягти у своїй творчості?
Оксана Лущ: — О-о-о, до того ще так далеко! Погляди змінюються. Однак якщо задуматися, то хочеться визнання і впевненості, що ти на своєму місці й не розчарований у тому, що робиш. Ось цього прагну.
Діана Байовська: — Мрію про виставку-галерею власних робіт і бажаю досягти впевненості у своїх творчих досягненнях.
— Який настрій переважає у ваших творах?
Оксана Лущ: — Меланхолійність, мрійливість, ліричність, але вони не сумні, лише більш стримані, невибухові, некольорові. Це мені більше імпонує. Я таким чином передаю себе, свою сутність.
Діана Байовська: — Схожий на мій. Характер робіт диктує настрій. Переважають у них оптимістичні нотки. Мої картини часто сміються. Вони не вміють плакати. Зла у світі й так багато. Тому хочеться доносити до людей більше позитиву, щоб вони могли наповнитися доброю енергією та відчути трохи радості в душі.
— Пабло Пікассо мав три періоди творчості, які означив кольорами: блакитний, рожевий, чорний. Які кольори переважають у ваших роботах?
Оксана Лущ: — Я нечасто малюю в кольорі. Але коли виникає таке бажання, то використовую пастельні кольори холодних тонів. Для контрасту люблю додавати теплі й гарячі відтінки. Це дуже гарне поєднання. Воно дає відчуття живості.
Діана Байовська: — Люблю теплу гаму кольорів: пастельні кольори, рожевий, жовтий. Але моїми фаворитами є фіолетовий, жовтий, синій і, мабуть, червоний. Це кольори стану моєї душі.
— У ваших роботах більше символізму чи реалізму?
Оксана Лущ: — Хочеться додавати роботам більше символізму. Це сильніше чіпляє людей, змушує замислюватися. До того ж через символізм вдається краще передавати свій внутрішній світ.
Діана Байовська: — У моїх творах переважає реалізм. Думаю, що з часом у мене сформується стиль символізму.
— Як характеризуєте напрям свого розвитку?
Оксана Лущ: — Спроба.
Діана Байовська: — Пошук.
— Своїм роботам даєте назви?
Оксана Лущ: — Намагаюся. Це визначає суть роботи так само, як і назва книги. Прочитавши заголовок, ти відчуваєш стимул заглибитися в читання або ж — навпаки.
Діана Байовська: — Наразі придумувати назви до своїх робіт мені не дуже вдається. Треба в цьому напрямі працювати. Картини з назвою краще передають їхній зміст.
— Коли вам найкраще малюється?
Оксана Лущ: — На самоті, коли відбувається внутрішній діалог із собою. Так легше лягає на папір те, що тебе хвилює.
Діана Байовська: — Уночі. У тиші можна усамітнитися зі своїми думками і скоріше зачепитися за якусь ідею. На фоні цього з’являється імпульс, що спонукає до творчості. Але коли переповнена бажанням творити вже і зараз, то абстрагуюся, входжу у свою невидиму оболонку і тоді не бачу й не чую, що навколо мене відбувається, одне слово — малюю.
— Як проводите вільний час?
Оксана Лущ: — Зустрічаюся з друзями — люблю таке невимушене спілкування. Ходжу на перегляд театральних вистав. У кіно — рідше. Читаю.
Діана Байовська: — У вільний час намагаюся відгородитися від серйозних думок. Допомагає мені в тому спілкування з друзями. Блукаю музейними залами, львівськими вуличками, відвідую театральні вистави. Це підсилює творчу енергію.
— Виставки художніх робіт любите відвідувати?
Оксана Лущ: — Дуже. Обожнюю.
Діана Байовська: — Так, мені цікаво розглядати картини художників.
— Як надихають вас роботи інших художників?
Оксана Лущ: — Коли розглядаю картини художників, то одразу «приміряю» їхні роботи на себе: а як би це зробила я?
Діана Байовська: — Мене вражають масштабні картини. Відчуваю до них особливе притягання. Від споглядання таких робіт у моїх очах спалахують іскри. Хоча мініатюрні графічні роботи мають свій шарм та естетику.
